Ознакомьтесь с нашей политикой обработки персональных данных
  • ↓
  • ↑
  • ⇑
 
Записи с темой: укр.лит (список заголовков)
00:50 

Соловейко застудився

А в нашей книге "Улюблені вірші" (Кстати, она есть и в русском варианте, называется "Любимые стихоВЫтворения") появилисб у меня свои любимцы, например, снова Лина Костенко, но уже для детей

Соловейко застудився

Дощик, дощик, ти вже злива!
Плаче груша, плаче слива.
Ти періщить заходився,
Соловейко застудився.
А тепер лежить під пледом,
П'є гарячий чай із медом.


А ещё, наткнулась на рукодельный пост о настоящем осеннем пледе. Вот таком:

@темы: укр.лит, радости, мои осенние дни

22:37 

День двенадцатый

... все еще напеваю

Ліна Костенко

Осінній день березами почавсь.
Різьбить печаль свої дереворити.
Я думаю про тебе весь мій час.
Але про це не треба говорити.

Ти прийдеш знов. Ми будемо на «Ви».
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи.
Але про це не треба говорити.

Хай буде так, як я собі велю.
Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю. О як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити.

@темы: стихи, мои осенние дни, укр.лит

09:11 

День третий. "Двори стоять у хуртовині айстр"...


Елена Юшина. Догорают астры

Ліна Костенко

Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка рожева й синя хуртовина!
Але чому я думаю про Вас?
Я Вас давно забути вже повинна.

Це так природно – відстані і час.
Я вже забула. Не моя провина, –
то музика нагадує про Вас,
то раптом ця осіння хуртовина.

Це так природно – музика і час,
і Ваша скрізь присутність невловима.
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка сумна й красива хуртовина!
___________________________________________________

Нашла в сети два перевода. Как вам?

преревод: Анна Дудка

перевод: Clair

@темы: картины, рисунки, мои осенние дни, укр.лит

19:25 

Ми помрем не в Парижі

«Известно: никто из художников не любит, когда его (ее) называют автором одного произведения, написанного когда-то давно. Наверное, так же чувствует сябя и Наталка Билоцеркивец, самым известным стихотворением которой остается «забуваються лінії запахи барви і звуки…» (забываются линии, запах, краски и звуки), эпиграфом к которому стали слова Сесара Вальехо: "Я умру в Париже в четверг вечером" У этого маленького шедевра действительно особенная история и символика, он стал песней группы "Мертвий півень" - уже с названием «Ми помрем не в Парижі», и в конце-концов, гимном поколения 80-х. Сама автор так сказала об этом: "Что касается стихотворения, написанного с самые глухие застойные времена, то мне даже удивительно, чем он так пришелся по душе современной молодежи, для которой как уж уже открылся путь "В Париж" (и в прямом, географическом значении, и в символическом, как к своеобразному символу высокого искусства) и перед которой. я надеюсь, никто "не оцепит конвоем" аполинеровский мост Мирабо... Но иногда со страхом кажется: возможно, они, наши младшие братья и сетсры, предчувствуют, когда поют эту песню, тяжелые будущие испытания уже для своего поколения?"»

Джерело: ЛітАкцент

Я помру в Парижі в четвер увечері.
Сесар Вальєхо


Забуваються лінії запахи барви і звуки
слабне зір гасне слух і минається радість проста
за своєю душею простягнеш обличчя і руки
але високо і недосяжно вона проліта

читать дальше

Мертвий Півень


А что касается перевода, то я нашла в интернете несколько, ни один из них не тозвался в душе стопроцентнім "да", но вот этот понравился больше всех.
Автор, правда, сделал сирень бузиной, в угоду созвучию ("бузок" - сирень), но все же лучше остальных.

@темы: видео и ролики, музыка, стихи, укр.лит

20:40 

Серпень. Євген Маланюк

Ave Caesar, сліпучий серпне,

Августійшнй владарю літ!

Солодощ пізніх овочів терпне,

Сяйво твоє все більш нестерпне

Для майже осліпленої землі.

Ave Caesar, ще день твій сяє

В колонаді гаїв, на форумі нив,

Рим твій бездонна блакить просякає,

Він в ній розчиняється і заникає.

І видивом легким вливається в спів.

Ave Caesar; застиг на троні,

Ти — вже статуя, мармур, міт,

І тільки сонце грає в короні,

І тільки блакиттю посріблено скроні,

Спалені вітром літ.

@темы: укр.лит, стихи

02:20 



... у такої самої постави і так само променистоокої "дами без віку" (не "бабусі", Боже борони, — "бабусями" цю породу пань ніхто б не наважився назвати!) — Євгенії Михайлівни Косач — моя мама з живим жіночим інтересом допитується, яка була Леся Українка з себе, і відповідь досі, через тридцять з гаком літ, звучить мені в ушу: "Чи була Леся красива? — пауза — Вона була б л а г о р о д н а", — саме так, із притиском "в розрядку", від якої двом жінкам, сорокалітній (мамі) й десятилітній (мені), на мить забиває дух — доторком до якоїсь іншої, нетутешньої й недосяжної естетики, котра мимохіть і тебе змушує випростати плечі и підносити голову.

Оксана Забужко.

перевод

@темы: укр.лит, и днем и ночью кот ученый..., цитаты

10:15 

Юрко Позаяк. Продолжаю знакомство.

Его называют "интеллигентным хулиганом" и "наиболее «народным» украинским поэтом ХХ века". Да, да, да - именно хулиган. Нецензурная лексика тоже будет, но за этим чувствуется... и образованность и эрудиция. Мне нравится, короче :)

Сам он про свое место в литпроцессе говорит так: "Моє місце веселе й неофіційне, я ним задоволений. Багатьом мої віршики подобаються. Для мене це головне".

***
Дядько Онисим не знає англійську,
Він випив сивухи, в зубах "Біломор"
Йому наплювать, що дурний воронисько
Вже всоте прокаркав йому "невер мор"!

А десь за горою знов гахнув реактор
І в дядька на вусах урановий пил
І піде у вогонь человечєскій фактор
Й засипле реактор, щоб більш не димив.

А дядько як завше загра на баяні
І з лісу йому відгукнеться упир
Один дядьків син на війні у Афгані,
А другий літає на станції "Мир".

А дядько баян розтягає по-свійські
Він випив сивухи, в зубах "Біломор"
Йому наплювать, що дурний воронисько
Вже всоте прокаркав йому "невер мор".

читать дальше

@настроение: утро, но как ни странно...

@темы: укр.лит, стихи

12:17 

Темно и страшно :)

АНГЛІЙСЬКА БАЛАДА
Юрко Позаяк

(Ааааа! Готишно до невозможности! Сижу балдею). В процессе прочтения могут возникать проблемы с ударениями (они иногда стоят не там, где мы привыкли :)), но когда все трудности позади - шикарно!!!

Миднайт. Лише байдужий мун
Замок. Ай, самотні кроки.
Лунко б'є холодні клоки
Старовинний пендулум.

Сто століть і сірий стоун...
Хто там ?!. Незнайомий гест?!
Ноубоді...Тисне чест,
Колд віків проходить в боун...

Знаю, скрізь тут ходить дес,
Всі, хто був, пішли вже з нею,
По таємнім, темнім вею
Всі минули й зникли десь.

Ай'м елоун... І тільки в найті
Я скликаю їх усіх,
Знову чути м'юзик, сміх,
Мову благородних кнайтів!

В їхнім колі я сміюсь,
Тайми згадую лицарства,
Глорію колишню царства
Й лиш під морнінг схаменусь...

Замовкають звуки струн,
Проскакав зелений дофін,
Час, коли я ляжу в кофін,
Знає тільки пендулум.

1984
[пендулум - годинник з маятником]

@настроение: приподнятое

@темы: укр.лит, стихи

02:19 

Ветер

Вот, на улице ветер, пахнет скошенной травой и акацией. Уносит...
А это миниатюра Ліни Костенко, вот прямо про ветер...

Якщо не можеш вітер змалювати,
Прозорий вітер на ясному тлі -
Змалюй дуби, високі та крислаті,
Які од вітру гнуться до землі.

@темы: литература, укр.лит, стихи

Городские зарисовки

главная